Я не вірю — навколо нема ні душі,
Наче я опинився в чаклунському лісі:
Темна хаща, кропива та пастки з кущів,
Лізе в очі густого туману завіса.
Я не вірю — за мить промінь світла загас,
А єдина просіка за листям сховалась…
Рятувала марна надія не раз,
А тепер навіть та, якій вірив, зламалась.

Я лишуся в полоні порожніх думок
І ніколи не зможу стежини знайти:
Туга вміло зіб’є кожний мій крок,
Не підкаже і серце, куди далі йти.
Я лишуся без змоги спинити цей жах,
Без бажання утриматись, навіть чекати.
Я — не мертвий, бо міцно стою на ногах;
Не живий, бо не маю права стояти…