Жовтнева злива

Я не зважаю на згубний той біль,
Що загартовує волю щодня,
Досить вже з мене марних зусиль —
Краще надіну залізне вбрання.
Хай мене вкриє байдужості вихор,
Люта зима нескінченно чарує, —
Доля готовить вже декілька ігор,
Диявол взяття моє мирне святкує.

Навіщо противитись? Так спокійніше:
Без болю, без суму, без страху, без мрій.
Нарешті ненависну клітку залишу,
Глибоко зітхну… та й у гущу подій!
Навколо ні зради, ні підлості, звад —
Це все я лишень уявляти спромігся,
Бо сам тепер зрадник, спокусливий гад —
В пекельному соку швидко запікся.

Вбиваю болюче, рятую крізь жах
І радісним сміхом стежину стелю.
Ще трохи, й здійсню я на Бога замах
З захопленим, щирим криком: «Люблю!»
Я сам наче Бог, ідеально щасливий —
Спроможний на все і охочий до всього,
І тільки безбарвна, жовтнева та злива
Мене залишає ледве живого…

31.10.05
 

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *